Де безпечно й зручно усім, там безпечно й зручно кожному

Термін «універсальний дизайн» запропонував архітектор Рональд Мейс (Ronald Mace) для опису концепції проєктування продуктів та створюваного середовища таким чином, щоб вони були безпечні, естетичні та придатні до використання максимально можливою мірою для усіх людей, незалежно від їхнього віку, здібностей, фізичних або ментальних особливостей, стану або статусу.

Однак попередником і одним з напрямків універсального дизайну є так званий інклюзивний дизайн, який звернено на потреби насамперед людей з різними видами інвалідності або порушень. Інклюзивний дизайн ― це процес проєктування, який не обмежений лише організацією простору, інтерфейсами або технологіями, в якому продукт, послуга або середовище максимально оптимізовані для конкретних потреб конкретного кінцевого користувача. Зазвичай це означає, що потреби цього кінцевого користувача мають бути враховані багатьма процесами проєктування. Зосереджений на екстремальних користувачах, інклюзивний дизайн дозволить забезпечити цим людям безпеку, зручність та комфорт. І водночас інші люди, які можуть тимчасово мати такі самі потреби, також будуть охоплені його рішеннями.

Як інклюзивний, так і універсальний дизайни мають на меті зробити продукт, послугу або середовище більш інклюзивними, а це значить, що більш широке коло людей може легко скористатися ними. Універсальний дизайн, як правило, більше зорієнтований на єдине рішення, яке може використовувати якнайбільше людей, тоді як інклюзивний дизайн передбачає проєктування для конкретної людини або конкретного варіанту використання і його поширення на інших користувачів.

Тому універсальний дизайн як «дизайн для всіх» має свої переваги й у сфері працевлаштування. Роботодавцеві не потрібно буде спеціально пристосовувати свій офіс під потреби людей з інвалідністю (за невеликими винятками), якщо офіси, будівлі і прилеглі території та шляхи руху до них будуть безпечними й зручними для усіх. Ця філософія потроху стає рушієм до дії у все більшій кількості підприємств, установ та організацій світу.

Зміни з соціокультурного визнання людської різноманітності прямо стосуються й нашої держави і впроваджуються у її законодавчу та нормативну бази. Насамперед, у грудні 2009 року Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю, яка з березня 2010 року набула чинності. Зокрема ця Конвенція проголошує право людей з інвалідністю на працю нарівні з іншими людьми.

Зайнятість є однією зі сфер створення рівних можливостей для усіх. Вона має особливе значення для людей з так званих маломобільних груп населення, наприклад, вагітних жінок, людей похилого віку, людей після операції або травми, в тому числі для осіб з інвалідністю. Саме тому, надаючи роботу таким працівникам, роботодавець не лише виконує норму закону щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, забезпечує себе ефективними працівниками, а й допомагає цим людям бути рівноправними членами суспільства.

Однак за понад десять років зміни, яких так сильно вимагають самі люди з інвалідністю, просуваються надто повільно. Багатьох роботодавців лякає не лише психологічна неготовність колективу для щоденної праці поруч з людьми з різними видами інвалідності, а й необхідність обладнання і переобладнання і адаптації будівель та офісних приміщень під потреби таких працівників, які можуть, тим не менше, швидко змінитися і не окупити вкладених витрат.

Однак зміна цієї філософії на універсальний підхід швидко розв’язує цю проблему на користь будь-якої людини: у будівлі чи офісі, обладнаному на принципах та підходах універсального дизайну, буде завжди безпечно та зручно усім. Тоді, навіть якщо обладнання і адаптація просторів та пристосувань потягне за собою фінансові витрати, вони будуть корисні усім без винятку ― як працівникам, так і клієнтам та відвідувачам. Такий простір треба спеціально створювати і створювати його мають фахівці.

Слід зауважити, що для кожної людини, яка має самостійно та безпечно приїхати або прийти на роботу, а потім піти з роботи, важливою також є доступність транспортної інфраструктури та шляхів руху міста або села, де мешкає ця людина. Це передбачає доступні зупинки громадського транспорту або парковки і шляхи руху до них, доступні тротуари шириною не менше 1,5 м, доступні нормативні пандусні з’їзди на шляхах руху, пішохідних переходах та при перепадах висот, альтернативи сходам (ліфти, підйомники тощо), розмітку та навігацію. Окреме питання, до вирішення якого ще дуже далеко ― рівною мірою доступні для усіх зупинки громадського транспорту та питання прибирання прилеглої до будівель та споруд території взимку, яке б дозволяло уникнути небезпечних для усіх слизьких поверхонь та прихованих перешкод.

Однак системні рішення у сфері доступності, тобто переобладнання и адаптация наявної структури поселення під потреби усіх людей, впроваджуються ще недостатньо швидко та результативно. Тому нижче ми зупинимося на деяких принципах та рішеннях в межах територій окремих власників та розпорядників будівель та приміщень, які необхідно впроваджувати вже зараз.

Отже, які основні засади доступності необхідні усім:

1. відсутність перешкод на шляхах руху, широкі тротуари;
2. зрозуміла навігація;
3. чітко позначений вхід;
4. автоматичні двері;
5. широкі двірні отвори;
6. вхід врівень із поверхнею та безпороговий;
7. дверні ручки та дверні отвори чітко позначені;
8. дверні ручки влаштовані таким чином, щоб двері можна було відкрити з мінімальним зусиллям, ліктем, плечем тощо;
9. контрастне маркування скляних дверей, перегородок, стін, інших перешкод на шляхах руху;
10. поручні на сходах з двох боків, а за ширини сходів понад 2,5 м ― також і посередині сходового маршу;
11. горизонтальна частина сходинки не нависає над вертикальною;
12. перша та остання сходинки кожного сходового маршу контрастно виділені;
13. є альтернативи сходам (ліфти, підйомники, пандуси);
14. нековзька, рівна підлога на шляхах руху та у приміщеннях;
15. безперешкодний прохід на шляхах руху у приміщеннях;
16. використання системи контрастних кольорів та маркування на позначення перешкод різних типів, напрямків руху та елементів організації простору, які мають бути помітними або до яких має бути спрямований користувач;
17. доступні та зручні способи отримання інформації та послуг;
18. місця для загальних зборів та спілкування з людьми ― тихі;
19. регульована висота меблів та розташування офісної техніки, яке можна підлаштувати під потреби людини;
20. офісна техніка та пристрої, системи зберігання, вимикачі, кнопки виклику персоналу, кнопки виклику ліфтів тощо доступні на висоті людини, яка сидить, людям невисокого зросту, дітям тощо;
21. універсальні санітарні приміщення, доступні для усіх і обладнані відповідно до нормативів, в тому числі безпекових;
22. засоби аудіовізуального оповіщення про надзвичайні ситуації та / або евакуацію, які дублюють один одного (звукові повідомлення дублюються візуальними сигналами і навпаки ― візуальні звуковими) і є доступними для усіх людей;
23. евакуаційні виходи відкриті, придатні для швидкого самостійного використання, не містять перешкод на шляхах руху, обладнані зрозумілою візуальною та невізуальною навігацією і доступні усім без винятку працівникам та відвідувачам будівлі або приміщень;
24. евакуаційні плани ― візуально та невізуально доступні, для чого використовують універсальні мнемосхеми.

В Україні формальні вимоги щодо доступності будівель та приміщень викладено в чинних з квітня 2019 року ДБН 2.2.40-2018 «Інклюзивність будівель та споруд». Ці норми поширюються на проєктування, будівництво нових та реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт та технічне переоснащення існуючих житлових будинків та громадських будівель і споруд, а також на розумне їх пристосування з урахуванням потреб маломобільних груп населення. Вимоги цих норм є обов’язковими для застосування усіма юридичними та фізичними особами на території України, окрім будівництва індивідуальних житлових будинків.

Якщо перед керівником установи, організації та / або власником будівель і приміщень стоїть завдання облаштування офісних будівель та приміщень для людей з інвалідністю різних нозологій, то таке облаштування й адаптація мають бути засновані на двох засадах: насамперед, на праці фахівців з доступності і консультаціях та порадах самих людей, для яких таке облаштування здійснюється.

Врахування двох думок ― фахівців і кінцевих користувачів з маломобільних груп населення і людей з інвалідністю у підсумку дасть найкращий результат. В облаштуванні доступності за принципами універсального дизайну надзвичайно важливою є комунікація і зворотній зв’язок з цільовою аудиторією або аудиторіями, якщо їх декілька.

При створенні універсального середовища, доступного для людей з маломобільних груп населення та людей з інвалідністю, потрібно враховувати чотири принципи:

1. функціональність,
2. безпеку,
3. доступність,
4. естетику.

Отже, там, де безпечно, зручно і комфортно людині з інвалідністю ― там безпечно, зручно і комфортно усім. Ми не створюємо особливих умов, а створюємо універсальні умови, в яких будь-хто однаково добре себе почуває, працює, отримує послуги.

Юлія Патлань на замовлення Ресурсного центру «Безбар’єрна Україна»