Мистецтво без бар’єрів: цифрова доступність для всіх

Мистецтво — це мова, яка об’єднує, надихає та формує зв’язок людини з культурною спадщиною. Воно викликає емоції, спонукає до роздумів, збагачує внутрішній світ. Але для мільйонів людей із порушеннями зору, зокрема незрячих, цей світ мистецтва часто залишається недосяжним.

Більшість музейних експозицій та онлайн-колекцій побудовані навколо візуального контенту — зображень, відео, графіки. Через це незрячі люди позбавлені можливості повноцінно взаємодіяти з культурними надбаннями. Така ситуація суперечить принципам рівного доступу, закріпленим як у міжнародних стандартах, так і в українському законодавстві.

Забезпечити інклюзивність у сфері мистецтва — означає створити умови, за яких кожна людина зможе сприймати, розуміти та емоційно переживати твори мистецтва. Це не лише питання рівних прав, а й прояв глибокої людяності, поваги до відвідувача та сучасного підходу до музейної справи.

Саме тому дедалі більше державних установ і приватних компаній впроваджують принципи цифрової доступності, особливо для осіб із порушенням зору.

Нещодавно до нас звернувся Музей Івана Гончара з ініціативою зробити свій вебсайт більш доступним для незрячих і слабозорих користувачів. Роботу з удосконалення цифрової доступності провів наш фахівець Дмитро Попов.

У рамках проекту з цифрової безбар’єрності на сайті Музею Гончара було впроваджено низку покращень:

 • додано альтернативні описи до зображень та експонатів;

 • створено аудіодоріжки з описовим супроводом до відео;

 • забезпечено сумісність зі скрінрідерами та можливість навігації без мишки;

 • запропоновано альтернативні колірні схеми для користувачів із порушенням сприйняття кольору.

Програми для зчитування екрана (англ. screen readers) — це спеціалізоване програмне забезпечення, яке перетворює текст на екрані комп’ютера, смартфона чи планшета на синтезовану мову або виводить його шрифтом Брайля (за наявності Брайлівського дисплея). Такі інструменти є критично важливими для людей із повною або частковою втратою зору, адже саме вони забезпечують можливість орієнтуватися в цифровому просторі.

Цей досвід демонструє: цифрова інклюзивність — це не розкіш, а необхідність, яка відкриває культуру для кожного.

*фото взято з сайту Музею І. Гончара